Жанры
Наука, Образование

Орден Жовтого Дятла

Монтейру Лобату

Рейтинг:


Оставить комментарий

Стр. 1 из 53

ЧАСТИНА ПЕРША
Кирпині забави

Розділ перший
Кирпа

В маленькому будиночку, який усі в околиці називають чомусь Будиночок Жовтого Дятла, живе бабуся. Їй вже понад шістдесят років. Звуть її донна Бента. Якщо хтось пройде мимо по дорозі і побачить її на веранді, з кошиком для рукоділля на колінах, в окулярах, що сповзли на кінчик носа, неодмінно подумає:

«Як нудно отак одній-однісінькій жити за містом, в глушині…»

Але той, хто так подумає, помилиться. Донна Бента — найщасливіша за всіх бабусь на світі, бо з нею живе її улюблена онука — Лусія, дівчинка з кирпатим носом; за цей ніс її і прозвали «Кирпа». Кирпі сім років, вона смуглява й рум’яна, наче той плід жамбо, любить смажену кукурудзу і вже вміє пекти сама солодкі пампушки, дуже добрі.

У Будиночку Жовтого Дятла живуть ще двоє: тітонька Настасія, добра стара негритянка, яка няньчила Лусію, коли та була зовсім маленька, і Емілія — ганчір’яна лялька, досить недоладна собою. Емілію зробила тітонька Настасія: тулуб пошила з ганчір’я, а очі вигаптувала шовком і брови теж вишила, тільки височенько, тому здається, начебто Емілія завжди чимось здивована чи обурена. Проте, незважаючи на ці природні вади, Кирпа дуже любить Емілію і не може ані поснідати, ані пообідати, поки не посадовить Емілію за стіл поруч з собою; а перш ніж лягти спати, завжди покладе Емілію в іграшковий гамак, прив’язаний якраз для неї на веранді, між двома ніжками стільця.

Кирпі дуже подобається сидіти зі своєю лялькою на березі струмочка, що протікає в глибині садка. Струминки його, швидкі й говіркі, весело дзюрчать, обминаючи чорні круглі камені, «чорні, як тітонька Настасія», каже Кирпа.

Щовечора вона бере ляльку і йде на берег струмочка, сідає на коріння старого дерева інга, що виткнулось із землі, і годує кришками рибок ламбарі.

Немає рибки, яка б не знала Кирпи; тільки-но дівчинка прийде, як усі вони пливуть до берега: найменші й безтурботні підпливають зовсім близько, а більші й поважніші, ті тримаються про всяк випадок трохи далі — мабуть, чи не бояться ляльки…

Отак дівчинка просиджує цілі години, аж поки тітонька Настасія з’явиться біля хвіртки, що веде у дворик, і гукне протягло:

— Ки-и-рпо, додому пора!..

Розділ другий
Принц Срібна Рибка

Одного разу, погодувавши рибок, Лусія відчула, що її на сон хилить. Вона прилягла на траву, поклавши собі під лікоть ляльку, і почала дивитися на хмаринки, що пливли по небу, утворюючи то верховини, то полонини.

І вона вже зовсім була заснула під гомін струминок, коли раптом відчула, що хтось лоскоче їй носа. Вона трохи розплющила очі: на кінчику її кирпатого носа стояла рибка, одягнена як хлопчик.

Таки справді одягнена як хлопчик. На рибці були штанці, курточка і брилик, а з-під плавця стирчала парасолька — чи не диво! Рибка дивилася на знаменитий ніс насупившись, начебто не тямила, що це, власне, таке.

Кирпа затаїла дух…

— Даремно лікар Слимак приписав мені свіже повітря, — сказала несподівано рибка людським голосом, та ще й буркотливо. — Що ж це таке: я приходжу на цей луг, хочу погуляти по траві і раптом наштовхуюся на цю чудну гору… — І рибка ткнула парасолькою в кінчик Кирпиного носа. — Та вона з мармуру, чи що?

Тут Кирпа сіла і сказала:

— Ні, рибко, я зовсім не гора. Я Лусія, та сама дівчинка, яка щодня приходить сюди вас годувати. Хіба ж мене не впізнаєш?

— Таж тебе ніяк не можна впізнати, дівчинко, — відказала рибка: — Коли дивитися з води, то ти зовсім інша…

— Може, але, слово честі, я — це справді я. А оця сеньйора — моя подруга Емілія.

Рибка поважно вклонилася ляльці і поспішила відрекомендуватися:

— Принц Срібна Рибка, король Країни Прозорих Вод.

— І принц і король заразом, от здорово! — вигукнула Кирпа, плескаючи в долоні.— Як гарно! Мені завжди кортіло подивитися на казкового принца або короля, а тут — обидва вкупі!

Вони ще трохи побалакали, а потім Принц запросив Кирпу відвідати його країну. Вона залюбки погодилася.

— Тільки ходімо негайно ж, — сказала вона, — поки тітонька Настасія мене не покликала. А потім ви до нас теж приїдете? Правда ж?

— Матиму за честь, — люб’язно відповів Принц.

І вони пішли поруч, як давні друзі. Лялька простувала слідом, не промовивши і слова.

— Здається, сеньйора Емілія невдоволена? — запитав Принц.

— Ні, Принце, просто, розумієте, вона німа зроду. Я шукаю доброго лікаря, щоб її вилікував.

— При моєму дворі живе чудовий лікар, знаменитий лікар Слимак. У нього є такі пілюлі, що допомагають від усіх хвороб. Хто не помирає — всі видужують. Я певен, що коли він візьметься лікувати сеньйору Емілію, то вона у вас защебече, мов пташка.

Так, розмовляючи про чудесні пілюлі лікаря Слимака, вони підійшли до гарного гроту, якого — дивна річ! — Кирпа ніколи раніше тут не помічала.

— Оце вхід до мого королівства, — сказав Принц.

Кирпа боязко зазирнула вглиб гроту.

— Дуже темно, Принце. Емілія, бачте, боїться.

Замість відповіді Принц витягнув з кишені світлячка, що правив йому за живий кишеньковий ліхтарик. Грот освітився, лялька перестала боятися, і Кирпа ввійшла. Коли вони простували гротом, їх дуже шанобливо вітали сови, кажани, тільки Кирпі чогось не схотілося з ними знайомитися.

А от і брама королівства: Кирпа навіть рот роззявила від подиву.

— Хто побудував цю чудову арку, Принце?

— Коралі, найкращі у морі муляри і ювеліри. Мій палац теж вони будували — він увесь із рожевих і білих коралів.

Та раптом Принц Срібна Рибка насупився.

— Уже вдруге помічаю, — сказав він, — брама не замкнута. Ручуся, що сторож знову спить.

І справді, так воно й було. Сторож спав і кумкав уві сні.

— Майоре Жабо! — суворо сказав Принц. — Знову ви спите, як свиня! Майор морського флоту не має права так поводитися!

І Принц дав бідоласі такого штурхана, що майор Жаба встиг тільки розплющити свої круглі очі, роззявити свого круглого рота і, жалібно промовивши «ква-а-а», відлетіти в куток.

Та Принц уже заспокоївся і повів свою гостю до палацу. А який палац! Молочно-білі стіни з коралів і попід узористим коралевим склепінням — низка з ніжних перлин, що колихаються при найменшому сплеску хвилі. Підлога з мінливого перламутру була така рівна, що Емілія тричі посковзнулася.

Принц Срібна Рибка сказав, звертаючись до свого прем’єр-міністра:

— Покличте всіх моїх придворних. Я влаштовую свято на честь моєї прекрасної гості. І скажіть моєму візникові дядечкові Крабу, щоб приготував парадну карету для прогулянки по морському дну. Йдіть!

Ой, ця прогулянка по дну морському! То була, мабуть, найкраща прогулянка з усіх, які траплялися Кирпі в її житті! Парадна карета повільно котилася по сніжно-білому піску, запряжена шестернею морських коників і керована дядечком Крабом. У морських коників були голівки, наче в іграшкових конячок, і хвости, мов у риб, а дядечко Краб замість прутика поганяв їх своїми власними вусами: «Ану, поїхали!..»

Загрузка...